Содержание

Translations

I.

Від поляpних моpів до південних,
Між базальтових pифів та бpил,
Hа пpостоpах безодень зелених
Чути шелест напнутих вітpил.

Швидкокpилих ведуть капітани
До незнаних іще беpегів.
Hе стpахають їх ні уpагани,
Hі мальстpеми кpай вічних снігів.

Капітани не поpохом хаpтій, —
Звикли дихати сіллю моpів
І вночі на pозіpваній каpті
Кpеслять голкою куpс коpаблів.

Як вали височіють, мов стіни,
То затишний пpигадують поpт,
Оббиваючи pухом тpостини
Клоччя піни з високих ботфоpт.

А як змову на судні хто встежив,
То з-за пояса pве пістолет,
Так, що сиплеться срібло з меpежив,
Із pожевих бpабантських манжет.

Хай стаpий океан шаленіє,
В небо гpебені зносить валів, —
Hі один із них не сполотніє
І не згоpне своїх паpусів.

То ж ніколи упевнені pуки
Hе повеpнуть штуpвала назад,
Як летить на воpожі фелуки
У нестpимній атаці фpегат.

І кидком гаpпуна невідпоpним
Б'ють вони велетенських китів,
І знаходять на обpії чоpнім
Між зіpками вогні маяків.

II.

Ви всі, паладини Зеленого Храму,
Над морем похмурим ви стежили румб,
Ґонзальво і Кук, Лаперуз і да Гама,
Замріяний цар, ґенуезець Колумб!

Ганнон Карфагенянин, князь Сенегамбій,
Синдбад-Мореплавець, могутній Улісс,
Про вашу звитягу гримлять в дифірамбі
Вали посивілі, вдаряючи в мис!

Так само і ви, пси морські, флібустьєри,
Що золото славили в темнім порту,
Й араби, що знали несвітські химери,
І люди найперші на першім плоту!

І всі, хто змагається, прагне й шукає,
Кому надокучили землі батьків,
У кого дошкульний лиш сміх викликає
Обачлива мудрість нудних стариків!

Як солодко ваші дивитись видіння,
Повторювать ваші гучні імена
І раптом чіткого дійти розуміння:
Вам волю безмежну дала глибина!

Здається: на світі є землі ще й нині,
Де людська й тепер не ступає нога,
Там велетів житла в далекій тіснині,
Там світить перлина з води дорога.

З дерев запахущі там крапають смоли,
Дерева ті лист візерунчастий вкрив;
Шепоче він: «Глянь, щирозлотні тут бджоли
І ружі ясніші за пурпур царів!»

За гнізда воюють там карли-потвори
І діви там ваблять рум'янцем ланіт…
Неначе не всі перелічено зорі,
Неначе не весь ще відкрито наш світ!

III.

Щойно крізь вітрила й троси
Прозирає давній форт,
Як веселі вже матроси
Поспішають вийти в порт.

Там, хильнувши пінту сидру,
Дід пускає думку в лет:
Що, мовляв, убити гідру
Може чорний арбалет.

Темношкірі там мулатки
Запальні ведуть танки,
З кожної там линуть ятки
Їдла пахощі п'янкі.

А в шинках, в чаду азарту,
Від зорі і до зорі
Мічену кидають карту
Чепурненькі махлярі.

Добре на причалах порту
І тинятися, й лежать,
І з залогою із форту
Бійки в темряві зчинять.

В чужоземок старцювати,
Зо два су добуть бігцем,
Мавпочок їм продавати
З мідним в носику кільцем.

Потім бліднути від злості,
Стисши в жмені оберіг,
Все нараз програвши в кості
На долівці поміж ніг.

Але змовкне шал дурману,
Белькотання слів п'яних,
Щойно рупор капітана
В море знов покличе їх.

IV.

Та в світі є ще й інші області,
Що тонуть в місячнім тумані.
Для вищої чесноти й доблесті
Вони навік неподоланні.

Там хвилі з блискітками й сплесками
Непогамованого танця,
Зринає раптом там гротесками
Корвет Летючого Голландця.

Ні риф, ні шквал його не стримають,
Та, знак печалі і нещастя,
Вогні Святого Ельма блимають,
Усіявши борти і снасті.

Сам капітан, понад безоднею
Притримуючи капелюха,
Примарою протиприродною
Сповільнено правує й глухо.

З товаришами сполотнілими,
Що поставали вкруг німотно,
Неначе трупи над могилами, —
І невимовно, і скорботно.

Коли ж бо в час, як небо сяяло,
Його матроси зустрічали,
Потому їх довіку краяло
Сліпе передчуття печалі.

Буйною смілою ватагою
Без ліку складено історій,
Але одна не є розвагою
Сміливців, що зростали в морі —

Про те, що десь та є окраїна —
Туди, за тропік Козерога! —
Де капітану з ликом Каїна
Жахлива пролягла дорога.

Перевод стихотворения Николая Гумилёва «На полярных морях и на южных…» на украинский язык.

На полярных морях и на южных…

На полярных морях и на южных,
По изгибам зеленых зыбей,
Меж базальтовых скал и жемчужных
Шелестят паруса кораблей.

Быстрокрылых ведут капитаны,
Открыватели новых земель,
Для кого не страшны ураганы,
Кто изведал мальстремы и мель,

Чья не пылью затерянных хартий, —
Солью моря пропитана грудь,
Кто иглой на разорванной карте
Отмечает свой дерзостный путь

И, взойдя на трепещущий мостик,
Вспоминает покинутый порт,
Отряхая ударами трости
Клочья пены с высоких ботфорт,

Или, бунт на борту обнаружив,
Из-за пояса рвет пистолет,
Так что сыпется золото с кружев,
С розоватых брабантских манжет.

Пусть безумствует море и хлещет,
Гребни волн поднялись в небеса,
Ни один пред грозой не трепещет,
Ни один не свернет паруса.

Разве трусам даны эти руки,
Этот острый, уверенный взгляд
Что умеет на вражьи фелуки
Неожиданно бросить фрегат,

Меткой пулей, острогой железной
Настигать исполинских китов
И приметить в ночи многозвездной
Охранительный свет маяков?