• Язык:
    Украинский (Українська)
Источник:

Капiтаны

На полярных морях и на южных…

I.

Від поляpних моpів до південних,
Між базальтових pифів та бpил,
Hа пpостоpах безодень зелених
Чути шелест напнутих вітpил.

Швидкокpилих ведуть капітани
До незнаних іще беpегів.
Hе стpахають їх ні уpагани,
Hі мальстpеми кpай вічних снігів.

Капітани не поpохом хаpтій, —
Звикли дихати сіллю моpів
І вночі на pозіpваній каpті
Кpеслять голкою куpс коpаблів.

Як вали височіють, мов стіни,
То затишний пpигадують поpт,
Оббиваючи pухом тpостини
Клоччя піни з високих ботфоpт.

А як змову на судні хто встежив,
То з-за пояса pве пістолет,
Так, що сиплеться срібло з меpежив,
Із pожевих бpабантських манжет.

Хай стаpий океан шаленіє,
В небо гpебені зносить валів, —
Hі один із них не сполотніє
І не згоpне своїх паpусів.

То ж ніколи упевнені pуки
Hе повеpнуть штуpвала назад,
Як летить на воpожі фелуки
У нестpимній атаці фpегат.

І кидком гаpпуна невідпоpним
Б'ють вони велетенських китів,
І знаходять на обpії чоpнім
Між зіpками вогні маяків.

II.

Ви всі, паладини Зеленого Храму,
Над морем похмурим ви стежили румб,
Ґонзальво і Кук, Лаперуз і да Гама,
Замріяний цар, ґенуезець Колумб!

Ганнон Карфагенянин, князь Сенегамбій,
Синдбад-Мореплавець, могутній Улісс,
Про вашу звитягу гримлять в дифірамбі
Вали посивілі, вдаряючи в мис!

Так само і ви, пси морські, флібустьєри,
Що золото славили в темнім порту,
Й араби, що знали несвітські химери,
І люди найперші на першім плоту!

І всі, хто змагається, прагне й шукає,
Кому надокучили землі батьків,
У кого дошкульний лиш сміх викликає
Обачлива мудрість нудних стариків!

Як солодко ваші дивитись видіння,
Повторювать ваші гучні імена
І раптом чіткого дійти розуміння:
Вам волю безмежну дала глибина!

Здається: на світі є землі ще й нині,
Де людська й тепер не ступає нога,
Там велетів житла в далекій тіснині,
Там світить перлина з води дорога.

З дерев запахущі там крапають смоли,
Дерева ті лист візерунчастий вкрив;
Шепоче він: «Глянь, щирозлотні тут бджоли
І ружі ясніші за пурпур царів!»

За гнізда воюють там карли-потвори
І діви там ваблять рум'янцем ланіт…
Неначе не всі перелічено зорі,
Неначе не весь ще відкрито наш світ!

III.

Щойно крізь вітрила й троси
Прозирає давній форт,
Як веселі вже матроси
Поспішають вийти в порт.

Там, хильнувши пінту сидру,
Дід пускає думку в лет:
Що, мовляв, убити гідру
Може чорний арбалет.

Темношкірі там мулатки
Запальні ведуть танки,
З кожної там линуть ятки
Їдла пахощі п'янкі.

А в шинках, в чаду азарту,
Від зорі і до зорі
Мічену кидають карту
Чепурненькі махлярі.

Добре на причалах порту
І тинятися, й лежать,
І з залогою із форту
Бійки в темряві зчинять.

В чужоземок старцювати,
Зо два су добуть бігцем,
Мавпочок їм продавати
З мідним в носику кільцем.

Потім бліднути від злості,
Стисши в жмені оберіг,
Все нараз програвши в кості
На долівці поміж ніг.

Але змовкне шал дурману,
Белькотання слів п'яних,
Щойно рупор капітана
В море знов покличе їх.

IV.

Та в світі є ще й інші області,
Що тонуть в місячнім тумані.
Для вищої чесноти й доблесті
Вони навік неподоланні.

Там хвилі з блискітками й сплесками
Непогамованого танця,
Зринає раптом там гротесками
Корвет Летючого Голландця.

Ні риф, ні шквал його не стримають,
Та, знак печалі і нещастя,
Вогні Святого Ельма блимають,
Усіявши борти і снасті.

Сам капітан, понад безоднею
Притримуючи капелюха,
Примарою протиприродною
Сповільнено правує й глухо.

З товаришами сполотнілими,
Що поставали вкруг німотно,
Неначе трупи над могилами, —
І невимовно, і скорботно.

Коли ж бо в час, як небо сяяло,
Його матроси зустрічали,
Потому їх довіку краяло
Сліпе передчуття печалі.

Буйною смілою ватагою
Без ліку складено історій,
Але одна не є розвагою
Сміливців, що зростали в морі —

Про те, що десь та є окраїна —
Туди, за тропік Козерога! —
Де капітану з ликом Каїна
Жахлива пролягла дорога.


Другие переводы:


А вот еще:

The Cathedral at Padua

Marvellous, and sad - yes, that’s what this temple / is - a joy, a temptation, a threat. / Eyes exhausted with desire / bum in the slits of confessional windows. / / The organ melody rises, falls, / then swells fuller and more terrible, / like blood in dark church-granite veins ...

The Sun of the Spirit

How could we walk in peace, before, / expecting no joy, no disaster, / not dreaming of battles, of flaming retreats, / or the roaring trumpet of victory ? / / How could we - but it’s not too late, / the sun of the spirit bends down to us - / soothing, threatening, it pours / a...

The Lost Tram

I was walking down an unfamiliar street, / and suddenly I heard the caws of crows, / and distant thunder, and a ringing lute: / a tram flew by, before my eyes. / / Just how I ran onto its running board / remains a mystery. / The tail it trailed, even in daylight, / was firebird-fier...

Polite With Life of Hard Modernity

Polite with life of hard modernity: / Between us two, there is a border, / As all, that makes life's proud grins guaranteed / Is my sole bliss, a cure from boredom. / / My triumph, glory, deeds, so wonderful - / Lost talk, today by fate embezzled, / Ring through my soul, like copper t...

Credo

From where I came is quite beyond me... / Nor do I know for where I’m bound, / When blazing with the flush of victory / I’m in my sparkling garden found. / / And when I’ve had my fill of beauty, / And bored become of roses’ touch, / And when my spirit baulks at...

So Adam grew tired of his dancing and song...

So Adam grew tired of his dancing and song, / By Tree in the Garden he slumbered unknowing. / Above him the stars in the heavens were glowing, / And lilac the shadows o’er meadows did throng, / And sleepy, his spirit above them it hovered, / And all of a sudden by nightmare was bothe...