Содержание

Translations

Йшов я по вулиці незнайомій
І раптом почувся гав'ячий грай,
І дзвони лютні, й дальні громи —
Переді мною летів трамвай.

Як скочив я на його підніжку —
Ту таємницю і сам не знав.
Він у повітрі вогня доріжку
При світі денному залишав.

Він мчав, як буря, що із безодні
Летить на крилах в годин пітьмі.
Тож схаменися, вагоноводе,
Вагон блукаючий зупини!

Пізно. Позаду — стіна страшенна,
Пальми позаду у плямах птах,
Через Неву, через Ніл і Сену
Грюкнули тричі по трьох мостах,

І промайнувші в оконній рамі,
Погляд цікавий услід метнув
Странний жебрак..та, невже, той самий,
В Бейруті загинувший рік тому?

Де я? Так млосно і так тужливо
Стукає серце за кроком крок:
«Ось той вокзал, де тепер можливо
В Індію духу знайти квиток».

Вивіска, кров'ю насичені букви
Гласять: «Зеленна» — я знаю, отут
Замість капусти і замість брукви
Голови страчених продають.

В червоній свитці, з лицем, як вим'я,
Голову зрізав той кат і мені.
Вона лежала у домовині
З іншими разом на слізькому дні.

Ось у провулок паркан уходить,
Дім в три вікна та сірий газон.
Ой, схаменися, вагоноводе,
Тут зупени мені свій вагон!

Машенька, ти тут жила, співала,
Мені, нареченому, килим ткла.
Що з твоїм голосом, з тілом стало,
Чи то можливо, щоб ти не була?

Тихо зітхала в своїй світлиці
Ти, як напудривши косу, йшов
Я представлятись імператриці,
Щоб не зустрітись з тобою знов.

Я зрозумів тепер: наша воля
Це лише сяйво, що з неба б'є.
Люди і тіні стоять у колі
Біля дверей в зоосад планет.

Й миттю — вітер солодкий, знайомий,
Й миттю — за мостом на мене летить
Вершника панцирна длань невагома
І два півмісяця б'ючих копит.

Міцной фортецею православ'я
Сяє Ісакій в височині
Там відслужу молебень о здрав'ї
Машеньки й панахиду мені.

І все ж назавжди я сповитий сумом,
І дихати важко і в серці жаль...
Машенька, досі я ще не думав,
Що в світі можлива така печаль.

Перевод стихотворения Николая Гумилёва «Заблудившийся трамвай» на украинский язык.

Заблудившийся трамвай

Шел я по улице незнакомой
И вдруг услышал вороний грай,
И звоны лютни, и дальние громы,
Передо мною летел трамвай.

Как я вскочил на его подножку,
Было загадкою для меня,
В воздухе огненную дорожку
Он оставлял и при свете дня.

Мчался он бурей темной, крылатой,
Он заблудился в бездне времен…
Остановите, вагоновожатый,
Остановите сейчас вагон.

Поздно. Уж мы обогнули стену,
Мы проскочили сквозь рощу пальм,
Через Неву, через Нил и Сену
Мы прогремели по трем мостам.

И, промелькнув у оконной рамы,
Бросил нам вслед пытливый взгляд
Нищий старик, — конечно тот самый,
Что умер в Бейруте год назад.

Где я? Так томно и так тревожно
Сердце мое стучит в ответ:
Видишь вокзал, на котором можно
В Индию Духа купить билет?

Вывеска… кровью налитые буквы
Гласят — зеленная, — знаю, тут
Вместо капусты и вместо брюквы
Мертвые головы продают.

В красной рубашке, с лицом, как вымя,
Голову срезал палач и мне,
Она лежала вместе с другими
Здесь, в ящике скользком, на самом дне.

А в переулке забор дощатый,
Дом в три окна и серый газон…
Остановите, вагоновожатый,
Остановите сейчас вагон!

Машенька, ты здесь жила и пела,
Мне, жениху, ковер ткала,
Где же теперь твой голос и тело,
Может ли быть, что ты умерла!

Как ты стонала в своей светлице,
Я же с напудренною косой
Шел представляться Императрице
И не увиделся вновь с тобой.

Понял теперь я: наша свобода
Только оттуда бьющий свет,
Люди и тени стоят у входа
В зоологический сад планет.

И сразу ветер знакомый и сладкий,
И за мостом летит на меня
Всадника длань в железной перчатке
И два копыта его коня.

Верной твердынею православья
Врезан Исакий в вышине,
Там отслужу молебен о здравьи
Машеньки и панихиду по мне.

И всё ж навеки сердце угрюмо,
И трудно дышать, и больно жить…
Машенька, я никогда не думал,
Что можно так любить и грустить.