Цариця
Твоє чоло у звивах бронзи.
Твій гострий зір — немов стилет.
На честь твою багаттям бонзів
Палав задумливий Тібет.
Коли Тімур у смутній злобі
Народи гнав до їх мети,
Ти увійшла в пустелі Гобі
На грізному його щиті.
Ступивши у фортецю Агри,
Ти сяла, мов нова Ліліт,
І радісні твої онагри
Бриніли золотом копит.
Вже вечір був. Земля мовчала.
Тримали подих квітники
Та від зеленого каналу
Злітали й маяли жуки.
Я з-за колон, сховавшись в тіні,
Вдивлявсь у діамант лиця
І квітнув, — Гіацінт уклінний, —
Рожевим одягом жерця,
Узорний лук в дугу зігнувся.
І вільним серцем бунтаря
Я чув, що м’язи не здригнуться —
Умить знайде тебе вістря!
Тоді б походи всі минулі,
Усі ті велич, біль і брань
Тропічним танком спалахнули
Й весіллям хижих полювань.
Та твого рота смуга строга
Таку ховала зміну мук,
Що я в тобі побачив бога
І мій у землю влучив лук.
Юрба рабів ураз метнулась.
І я до тебе очі звів,
І ти повільно посміхнулась,
І кат сокиру опустив…
Перевод стихотворения Николая Гумилёва «Царица» на украинский язык.
Царица
Твой лоб в кудрях отлива бронзы,
Как сталь, глаза твои остры,
Тебе задумчивые бонзы
В Тибете ставили костры.
Когда Тимур в унылой злобе
Народы бросил к их мете,
Тебя несли в пустынях Гоби
На боевом его щите.
И ты вступила в крепость Агры,
Светла, как древняя Лилит,
Твои веселые онагры
Звенели золотом копыт.
Был вечер тих. Земля молчала,
Едва вздыхали цветники,
Да от зеленого канала,
Взлетая, реяли жуки.
И я следил в тени колонны
Черты алмазного лица
И ждал, коленопреклоненный,
В одежде розовой жреца.
Узорный лук в дугу был согнут,
И, вольность древнюю любя,
Я знал, что мускулы не дрогнут
И острие найдет тебя.
Тогда бы вспыхнуло былое:
Князей торжественный приход,
И пляски в зарослях алоэ,
И дни веселые охот.
Но рот твой, вырезанный строго,
Таил такую смену мук,
Что я в тебе увидел бога
И робко выронил свой лук.
Толпа рабов ко мне метнулась,
Теснясь, волнуясь и крича,
И ты лениво улыбнулась
Стальной секире палача.